Ви знаєте,хто така людина?
Людина?
Звісно,знаю.
Це ж людина,вона жива,ходяча,
щось завжди пише, і кудись спішить...
Ти є людина?
Скажи же,хто ти є?
А я простий солдат...
Живу в окопах і не сплю ночами,
їм мерзлий хліб разом з товаришами,
іду у бій,не знаю,чи ще вернусь.
Та в перемогу сподіваюсь.
Люблю матусю,її поважаю,
і землю рідну якось захищаю.
Простим себе я називаю,колись
помру,колись мене сховають,
та залишуся у серці всіх,хто мене знав,
колись кохав...
А ким є ти? Скажи мені будь ласка!
А я дитина, живу на Донбасі...
Я люблю Україну,люблю її прапор,
співаю пісні, і напам'ять учу Кобзаря...
Та живу на війні я, не в АТО,не ООС,
а війні..
Я ховаюсь в підвали,разом із щурами,
я боюсь засинати,накритою спати,
за дверима стояти ,і прости
по місті десь йти...
Я чекаю розривів страшних стодвадцяток,
і здригаюсь так,ніби,прилетить зараз Град...
Я дитина війни, і цього я боюся..
Забутися хочу,заснути й усе...
Я пожити ще хочу, побачити маму,
піти подивитися на карусель...
Я не хочу війни,я дуже хочу пожити,
і дуже не хочу злим дядькам служити...
Ну то як,ти людина?
Подивись на солдата і на бідну дитину!
Скажи,після цього ,ти є справжня людина?
Тоді робися схожим на ЛЮДИНУ,
не ний і не дивись на вічне зло..
Роби добро, і сам ти стань добром тим,
живи нормально,а не по інстинкту...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812982
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 07.11.2018
автор: Лілія Левицька