Вважаєш, не варто дражнити
Даремними ласками душу,
Якщо неспроможні змінити
Що доля приймати примусить
Вважаєш, не варто вдивлятись
У вічі, шукаючи згоди
Якщо для життєвого свята
Не діждешся з моря погоди.
Вважаєш, літа промайнули
І годі минуле будити
Хай навіть не все ще заснуло
Не варто примарно любити.
Бо все це є тільки химери
Бо це тільки витвір уяви
Приймеш валер’янку від нервів
Хвоста не розпустиш мов павич…
Прийняв… серед стін порожнечі
Самотність пудова напала
Сказати, що давить на плечі,
Розчавила! – буде замало!
Бо дихав тобою чверть віку,
Бо жив ніби вірою в Бога!
Аж раптом – пустеля нізвідки
Аж раптом поблизу – нікого!
І очі якось очманіло
За щось зачепитись шукають
Та хвіст… цебто, віник із віршів,
Не знати кому, розпускаю!
07.11.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2018
автор: dovgiy