І знову осінь… так час поспішає,
А чи я хочу? На жаль не спитає,
Жада підкрастись і до мене в душу,
Сльозу сховаю, як листочки струшу.
Ой золотава, пані яснокрила,
Чемно попрошу, подаруй же крила,
Щоби я птахом в небо синь злетіла,
Щоби з коханим, в обіймах тремтіла.
Чотири роки, погляди до Сходу,
Напевно осінь, відібрала вроду,
Та й сиві коси, й усмішки немає,
Як же шкода й досі війна триває.
А я ж бажаю, в хатину весноньку,
Щоб повернувся і обійняв доньку,
Й білу троянду, подарував мені,
Щоби насправді, а не так, як у сні.
Осінь туманна, зранку срібні роси,
А, я ж любила, ти розплітав коси,
Твої долоні, тепло дарували,
А ми ж любились, а ми ж так кохали.
Спадає листя, сіре і багрове,
А там на сході, небо пурпурове,
Щемить під серцем і душа в тривозі,
Як запобігти, тій страшній загрозі.
Молюсь за тебе, соколе мій ясний,
Хоча і осінь, прийде день прекрасний,
Осяє сонце, слово – Перемога,
Почує кожен, відійде тривога.
Вкладала ненька, янголятко спатки,
В надії стріне, ясноокі ранки,
Жовта троянда, під вікном розквітла,
Тепла хотіла, тягнулась до світла,
Вона ж до доньки, ніжно нахилилась,
Сльоза із вії… з тремтінням скотилась.
05.11.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2018
автор: Ніна Незламна