Бреде собі такий скляний ніщо,
Котрому все на світі в чомусь винне,
І відбирає в світу безупинно,
А непотрібне пропускає наче скло …
О як йому на цьому світі повезло,
Яка ж це просто неймовірна доля,
Захоплення між люду поповзло,
Не бачать люди під тим блиском троля …
А тут по вулиці хтось втомлено іде,
І озирається навколо щохвилини,
З цим переможе, разом з тим впаде,
Вже тінь сама, лиш силует людини …
Ну що такому заздрити, дурня,
Йому б не впасти, краще просто сісти,
Холодний спокій або зразу метушня,
Таких не люблять над-лояльні активісти …
Спасибі сонце, що ти грієш всіх теплом,
І лавочкам у парку: як втомився, можеш сісти,
І людям, що озброєні добром,
І тому, хто навчив, як відповісти …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812579
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.11.2018
автор: Дружня рука