Перша
(першій вчительці, Вікторії Вікторівні Красулі
від вдячних батьків)
Вона йде – усміхаються трави.
Вона йде – задивляються зорі.
В небесах червоніють заграви.
Під цим поглядом неозорорим.
Її мудрість – чарівні вітрила.
Їі доля – усіх розуміти.
Вона – перша, і завжди щаслива:
Її зброя – добро в її дітях.
Чи ж бо знала, що матиме – військо
Небайдужих, усміхнених, щирих!
Перша вчителько українська,
Ні, не знала...а просто –любила ...
Не повчала, не стукала гучно,
Як? Кому? І якими їм жити?
Не читала їм лекції влучні,
Вона вчила їх просто – любити.
І за швидкого часу велінням
Підростають колишні малята,
І прийдешнім новим поколінням
Прийде час цим життям керувати.
То ж, дозволь нам, земна берегине,
Тобі щиро сьогодні вклонитись...
Вона – перша, і завжди щаслива:
Її зброя – добро в її дітях.
04.11.18
©Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812513
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2018
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)