Чому дволикі люди?
Всюди.
Чому соромлять душу вихвалянням?
Чому вуста їх тонуть у брехні?
Чому тривожать серце,
Забувши правду розказать мені.
Усім.
Їхня чесність полягає в тім,
Що совісті в душі лиш грам.
А там…
Туман.
Як слово їхнє лицемірне
Не спопелиться на льоту?
Як може бути погляд вірний
Прикрашений у кайданку золоту?
Просту.
Чому дволикі люди?
Може вони не мають свого обличчя?
Притча.
Їх не змінить добра думка,
Що блукає уві сні,
Вони чекають подарунка,
Що доля піднесе й запечатає
В душі.
«Чому дволикі люди?»,
Я знов запитую себе,
Вони блукають скрізь і всюди,
Їх і доля інших не хвилює.
Вони поглинуті любов’ю,
До істинних, лише себе.
І вени їх наповнені не кров’ю,
А брехнею, що до вуст тече.
Й пече.
Болісно пече.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812388
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.11.2018
автор: Андрій Лагута