Її слова переходили межі рядків.
Вона перетинала рамки законів.
Будучи схильною до почуттів,
Була далекою від людських забобонів.
Осуд чужих очей опікав її холодом,
А вона, відкривши навстіж вікно,
Танцювала так солодко...
В старому лахмітті,
В обіймах життя
Сміялася серед сміття.
Забувши про все,
Так часто дивилась на небо.
А шо ще? Божевільним нічого не треба.
Докори лунали з вуст чужаків,
Що боялися брудом покритись.
Вони боролися за місце в раю,
Не хотіли в біді опинитись.
Вона ж без відчуття каяття
І світлом палаючи,
З головою пірнула в сміття,
Щось там шукаючи...
В брудному вікні клаптик синього неба.
А шо ще? Божевільним нічого не треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812204
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 01.11.2018
автор: liz