В кімнаті тепло і пісні лунають.
З екрану – шоу і веселий сміх.
Мов в світі іншому перебувають.
Мов і нема подій жорстоких цих.
Мов ні війни, ні вибухів, ні крові.
Не ллють матусі за синами сліз.
І у новинах вже байдужість в слові, –
Мов транспорт з фронту вбитого привіз…
А він – чийсь син – єдиний в цілім світі!
Коханий чийсь, татусь, а може – брат.
А може ще й не встиг він полюбити, –
Цей України рядовий солдат!
Збіжать роки. І сонце знов засяє.
Ти будеш жити, мріяти, кохать.
А наш Герой ніколи більш не взнає,
Як можуть солов’ї в саду співать,
Як можна обійнять матусю рідну,
Як можна ніжно донечку обнять.
Але він вірив – жити будуть гідно!
За їхнє щастя він пішов вмирать…
Не забувайте цього, милі друзі!
З Любов’ю ставтесь до захисників.
Схиліться в шані, як берізка в лузі.
Хай буде пам'ять на віки віків!
28.10.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811752
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 29.10.2018
автор: Валерій