Мені чомусь не спиться, таточку, ночами…
Ти лишень мамі не кажи, вона ж заплаче,
Вона і так по вечорах мене сльозами,
Тремтіти змушує…А я затим руками,
Лиш тисну хрестик до грудей, де серце скаче.
Мені вночі без тебе, таточку, не спиться,
Холодні ніженьки під ковдрою, в шкарпетках
І казка мамина, сумна, як вовк й лисиця
Ловили рибу…Не така…Твого обличчя,
Мені потрібно до казок…Бо ти смієшся…
Я тільки нашому ведмедику, татусю,
Про те розказую, як хочу на коліна,
До тебе всістися…Я кожен день молюся,
Як ти навчив мене і зовсім не боюся,
Нічних бабайчиків, бо вже доросла й сміла!
Максим приносить мені з школи всі цукерки,
У мене їх вже ціла, таточку, шкатулка…
Ми не купуємо на свято феєрверки,
А я навчилася робити із серветки,
Троянду, таточку…Аби лиш повернувся.
Мені без тебе, татку, сумно засинати,
Як і тобі, мабуть… Ти теж не спиш ночами?
Мені так хочеться за шию обійняти,
Коли прийдеш до ліжка казку розказати…
А потім сльози витреш, на очах у мами!
Лиш повертайся ти до нас, татусю рідний,
Казали брат мені і мама, що з тобою,
Побачусь скоро, на весні, можливо в квітні,
Коли черешні зацвітуть на сході й півдні
І вже ніхто не буде марити війною…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2018
автор: Ярослав Ланьо