Все життя я розпитую старших людей,
Вчу історію свого народу.
Я молюсь! І кляну наш народ за той день,
Як забули, якого ми роду.
Хлібосольна земля, воля в серці у нас,
Солов’ї тут найкращі у світі.
Кожен з нас піднімався, в свій час, на Парнас,
Як колосся у сильному житі.
Були важкі часи, та співало село
І окрайцем ділилися люди.
Та такого між нас, в ті часи не було,
Щоб гнобили нас всі і усюди
Ми при лампі читали вночі «Кобзаря»,
А жінки рушники вишивали.
І тепер, як колись, засіяла зоря,
Ми до волі своєї добрались...
А оті, хто приїхав до нас із даля,
Хто живе на Поліссі між нами.
«Старший брат» - так ми звали колись москаля,
На Волині зове нас "хохлами".
Не потрібно нам "штокати" й "какати" тут,
Це святиня моєї країни.
Тут живуть українці - прекрасний наш люд,
Він позбавиться скоро руїни.
І тоді зацвіте благодатна земля,
Заспіває село, як раніше.
І народить ще жінка землі немовля,
Що історію нову напише!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811267
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2018
автор: СЕЛЮК