Бабине літо закінчилось.
Амба. Капут. І абзац.
Ти все проспа́в? Хто́ ж ти: кінь чи лось?
Сонечка? Спеки? А зась!
Мить... Нетривкою загравою
сонце кивне: «Прощавай!»
Плеса торкнеться і гравію,
ніби червінь борщова.
Тільки б за обрій чкурнуть йому.
День утікає жаркий.
Ось вже й на тілі зігнутому
польку утнуть дрижаки.
«Осінь...» – завважать синоптики.
Київ полисів, пожух.
Час промайне – все одно таки
білий начепить кожух.
Літо, куди ж тебе збагрили?
Де ж ви тепер, павучки?
Так й не натішився барвами...
Ба, попри розклад гнучкий!
З Києва і Баден-Бадена
десь на Єгипет і Чад
разом із «дідовим» «бабине»
вдвох до онуки вже мчать.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811181
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.10.2018
автор: Олександр Обрій