Край дороги кущ калини росою умився,
А на нього з зір високих потік світла лився.
З зір високих та з місяця, що горів у небі,
Обіцявся прихилити при першій потребі.
Та в душі його холодній пустка гостювала,
Лиш красу із грон червоних вона випивала.
В’яло листячко зелене, осінь билась в груди
І здавалося калині - напилась отрути.
"Не віддай мене нікому: чуєш, любий, милий", -
Шепотіла через сльози, погляд занімілий.
"Не віддай, кохай", - молила, до землі вклякала,
Зірвавсь вітер, хмарка сиза місяця сховала.
22.10.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810895
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2018
автор: Валентина Ланевич