Щаслива знов приходить мить,
І знов душа летить високо,
Далеко бачить світле око,
Аж там де сонце променить,
І вже нічого не змінить.
Від того ока не відвести
Як тепле сонце землю пестить,
Душа любується й дзвенить
Тепло вбирає. Й навзаєм
Все віддає в подяку долі,
Теплом наситившись доволі,
Стає як бог, багатієм.
Й нарешті розумієш ти
Те, що тобі уже ніколи
У цьому замкнутому колі
Кінця й початку не знайти.
Парище.
2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810780
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2018
автор: Мартинюк Надвірнянський