Я знову так чекаю на Весну...
Коли усе прокинеться довкола,
Після зимового міцного сну,
Й мого життя почнеться нове коло…
У лісі знов підсніжник розцвіте,
З під снігу-криги, вибившись нагору.
З берези сік духмяний потече,
І я, в думках, вернусь в дитинство знову...
Онде - малим, безкраїм полем йду,
Яке буя зеленою травою.
І першу квітку поміж трав знайду,
І вмию свої очі я росою…
В гаю - зозуля знову де кує,
Як завжди я прошу у неї, молю,
Щасливим щоб було життя моє,
І дарувало мені світлу долю…
А як же ж пишно вишні зацвіли,
В саду веснянім біля мої хати...
І мої очі щастям розцвіли -
З порога виглядає мене мати…
На мить спинився, стиха я зітхнув...
І бачу, мов у казці - десь здалека,
В гніздо старе знесилений вернув,
До мого дому сивий птах лелека…
Він - як і я, на світ з'явився тут,
У цім чарівнім та прекраснім краю,
Де так “хрущі над вишнями гудуть”,
І іншого такого більш немає...
Я знову так чекаю на Весну…
Вдихнути хочу знов - на повні груди,
Усю цю Богом створену красу,
Щоб йти дорогою життя усюди...
Анатолій Розумний
19.02.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810463
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.10.2018
автор: Анатолій Розумний