Коли в голові мов тісно,
В очах та у горлі сухо
І крок чи ковток до змісту,
Ти чуєш себе? То слухай
Ледь чутний, забутий голос,
Що знає страхи і мрії.
З ним мріялося й боролось,
Плекав він твої надії.
Колись ви були з ним друзі:
До лісу, у гори, чаю,
У світі думок, дискусій.
Без нього себе втрачаєш.
Тьмяніє життя без віри,
Болотом стає без руху,
Без мрії здається сірим,
То голос свій знай і слухай.
Від фальші дзвенить мов дзвоник,
Нагадує, хто ти справжній.
Твій внутрішній співрозмовник
Говорить до тебе завжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810253
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.10.2018
автор: Марина Панфьорова