Стоїш...задумався...та у руках щосили
Стискаєш хрест Великої Русі...
То що ж таке, ви, люди, наробили?
Кому довірили ключі усі?
Чому живуть – пихаті та багаті?
Трудяга ж – животіє день від дня...
Чому, скажіть, дифузія розбрату
Підтримується й тягне всіх до дна?
Вже й творчість нам, і розум непотрібні...
Цвіт нації мігрує за кордон!
Чому вони не можуть жити гідно,
Коли в нас стільки жевриться корон?
А ще – допоможіть-но зрозуміти:
Чому людина, що уже в літах,
На сміттєзбірнику збирає крихти?
Адже ж вона була і молода!
Країну щирим серцем будувала,
Плекала мрії, чисті і ясні,
Податки сплачувала, діток піднімала,
Чому, скажіть, принижено її?
І так багато в Раді депутатів....
А я колись країну сам творив...
Залиште совісних, їх вистачить десяток!
Таких знайти напевне – диво з див!
Ми говорили з ним до ранку й говорили...
Великий князь і ми...малі сліпці...
«Женіть злодіїв!» -стве́рдив Володимир,
І стане легше дихати Русі.
©Т. Прозорова
на фото-новий пам"ятник Володимиру Великому, найвищий у Європі , м.Кривий Ріг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2018
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)