«Як скучили ми! Як ми скучили!» –
горлав чи не кожен йому.
І глипав очима блискучими
на нього натхненний Амур.
Бо кожен із них був посвяченим
у те, як себе він здолав
й на тлі розпровсякої всячини
ставав без вагання до лав
затятих його возвеличників,
сподвижників культу Його.
і кожне закохане личико
скидалося більш на «ОГО!»
Все глибше вдавався півостровом
в чоло його капосний «Крим».
Дівчат не лишаючи осторонь,
шляхи парубкам перекрив.
То в сутінь пірнав, то вигулькував
харизмою надив, манив.
І віршами, ніби пігулками,
трусив на оголеність нив.
Хтозна́ – був своїм чи лазутчиком?
Хто й знав – рот закрив на замок.
«Як скучили ми! Як ми скучили!»
Як випав і «Крим» – Він замовк.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810070
Рубрика:
дата надходження 15.10.2018
автор: Олександр Обрій