Вже виросла трава зелена й запашна.
Музей у Кракові для когось - могила.
Туристи ходять по висохшій крові,
Всі чітко бачать ваші долі.
Я чую ваші голоси і молитви,
Я бачу ваші кроки й шляхи.
Стіни пропитані вами...
Вашими сльозами та словами.
Пробачте тих, хто зістригав ваше волосся.
Пробачте тих, хто знецінив ваші життя.
Пробачте тих, хто совість загубив.
Пробачте тих, хто до вас смерть привів.
Непробачальні речі пробачте,
Але ніколи не забувайте!
Бо той, хто своєї історії не знає,
Ненавмисно її помилки повторяє.
Не хотіли вони піжами
Вашою ж кров'ю заплямити,
Хотіли расу очистити,
Вас з лиця землі стерти...
Відколи люди - це шкіра?
Відколи люди - це культура?
Відколи люди - це територія?
Шкода, що людина - не тварина.
Хіба ж лис уб'є лису
Через те, що слабша?
Хіба лев нападе на білу львицю
Через те, що вона інакша?
Хіба буде вовк дивитися на брата
Як той з голоду помирає?
Хіба кішка піде від кота,
Коли він про допомогу благає?
Чи є гірше за тваринні інстинкти?
Є... Це - людська натура.
Ця порода не знає щедрості,
А лише : "Ця моя територія!"
Хочу стати твариною.
Гірка доля мене чекатиме,
Але я точно знатиму,
Що мій на мене не нападатиме.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809957
Рубрика: Поетична мініатюра
дата надходження 14.10.2018
автор: Alive corpse