Заходь, заходь…
Сідай і поговоримо.
Час наш злітає наче щастя мить.
І саме мить щоденно тихо творимо,
І саме мить так відчайдушно ловимо
Та й відпускаємо у сонячну блакить.
Привіт, привіт…
Ти як? Про що бажається?
Та в мене все як завжди – я лечу.
Звісно в душі таємно біль лишається
І все в майбутньому те краще десь вважається.
А так журби і смутку досхочу.
Бувай, бувай!..
Вже якось ще зустрінемось.
Та ні, нічого… звісно… це життя.
Колись на довше може якось зійдемось!
Колись, можливо, від турботи звільнимось
Лише б не стихло серденька биття…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809637
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2018
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко