Я житиму в книзі
Із піснями вітру.
Я буду не в змозі
Зірвати квітку.
Мою, що квітне,
І щоб не казала,
Не дуже привітна
З людьми я бувала.
Я вредна, я знаю.
Ще досить уперта,
Словами кидаюсь,
але я відверта.
Думок - вирій в мене,
Можливо, хтось знає.
Куди вони линуть?
В зірки! Й вибухають.
Й бажаннями котяться
Вони додолу. До свого схову.
Я знаю: я дивна
часами буваю.
Я ще дитина:
плачу, всміхаюсь.
Та хто в цій планеті
по-своєму не дивний?
Здається, ніхто.
І світ цей масивний.
Для мене. А я емоційна.
Можливо, це маска чи шлем.
Захист від маси проблем.
Буває, що тебе
заштовхнуть в павутину.
І в денному світлі
привчать до рутини –
щоденного пекла.
Й воно тебе вб'є.
Навіть якщо ти уперта.
Та вб'є не фізично.
Морально. Навмисно.
А що для людини у світі найгірше?
Не стусани й не синці,
І смерть не лякає.
Найгірше не смерть, а життя,
У якому життя немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809496
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2018
автор: Рія