Ми чекали, коли вона виросте,
Скоса позирали, коли вже достигне,
Як казав Мічурін – не чекайте милості…
Дістане неба той, хто вище плигне.
Збираємось у напрямку південний схід.
Це зовсім недалеко – через злітну смугу.
Нас відділяють бур’яни, колючий дріт,
І два рови, прориті недолуго.
Ну треба поле перейти! Ну сторож є!
Які це дріб’язки! Це не рутина.
Росте вона, красуня, хай і не твоя!
Не поласуєш ти, то з’їсть її скотина.
Йдемо удвох, Гринчук Володя – буде третім.
Так певніше, немов зібралися у гості.
Шурхнули в рів, мов пасажири безбілетні,
А другий, глибший ледь не витрусив з нас кості.
Захекалися, роззирнулись: ось вона!
Через дорогу – близька і жадана.
Пірнаємо під дріт. От сатана!
Чіпляється до нас неначе дівка п’яна!
Встромились колючки у всі частини тіла,
Хоч голими руками нас бери!
Лиш віддереш одну, вже інша прикипіла…
А кукурудза манить – у баняк мене, й вари!
Без втрат ми наковталися адреналіну,
Романтика злодійкувато поруч шелестить.
Тріск першого початку – наче постріл в спину,
Але Фортуна посміхнулася: «Нехай щастить!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809471
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 09.10.2018
автор: Лариса Чорноус