Стоїть дівка над водою
з чорними бровами.
Розмовляє із рікою
сумними словами...
Вода в річці тій чудова,-
чиста і прозора...
Тече тихо, чи бурхливо
і немає горя...
Стогне ненька Україна,
нема в ній спокою...
Її зранена родина ,
умита сльозою...
Вмивається ненька-мати
не лише сльозою...
Уже п"ятий рік умита
гарячою кров"ю...
Кров і сльози на Донбасі,
і в містах, і в селах...
Топчуть "раші" її й "наші",
і людей, й оселі...
Кров людська, то ж не водиця,
це усім відомо...
А нам спокій тільки сниться,
і пече сльозою...
Тому дівка річку просить
забрати все горе,
і неправду,і неспокій,-
віднести за море...
А ще вмити Україну
теплими дощами...
Об"єднати всю родину
спільними ділами...
Річка чує, чи не чує,
водою хлюпоче...
Помогти може й зуміє,
а може й не схоче...
Та ми ж справжні українці,
зберемо всі сили...
І "своїм", і всім чужинцям
поламаєм "крила"...
Об"єднаєм Україну
зі всього народу...
Доведем усьому світу,
ми міцного роду...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809454
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.10.2018
автор: геометрія