Маленьке, зле, підступне шило,
немов рибальський кригобур,
кольнуло, десь заворушилось,
зчинило в мить інтриги бунт.
Мов скресли айсберги й льодини, –
де скніла, приспана з «малька»,
у п'ятій точечці людини –
тепер субстанція мулька.
І вже на ній тепер не всидиш:
і ноги й очі – хто куди!
Порозбігалися несито.
Не то їм – губ, не то – води.
Прийметься задом рихтувати
шкодливе шило-бешкетун
квартиру й задерикувато
враз проведе лікбез коту.
І довго буде по спіралі
крутити віхолу та смерч,
аби сліди всі постирали,
що хтось тут грівся, хтось тут мерз...
Що хтось також гострив тут шило,
а може й – нищив навпаки.
Та все, що з хати залишилось –
лиш тиша, шашіль, штурпаки.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809405
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 09.10.2018
автор: Олександр Обрій