Мій ранок звичайний…
На кухні кипить хвилин десять вже чайник.
Годинник «Фестіна» рахує думки і перейдені вбрід відболілі образи.
Я хочу нарешті з коханням оцим покінчити назавжди відразу.
Мій ранок звичайний: заварюю каву і п’ю у гіркому мовчанні…
Не думати зовсім, що станеться далі, не мріяти, не помирати
щоразу, коли ти зникаєш або провисаєш між петель в безглуздому світі.
Я хочу з тобою залишитись жити в сп’янілому нашому літі,
улюблену пасту твою готувати, разом прокидатися і засинати.
Мій ранок звичайний…
Розплющую очі в порожньому ліжку. Наснилося наше вінчання…
Наснилися мрії, котрі розчинило крізь шибку ілюзій проміння світанку,
і діти, яких ми не мали, і те, як колись їх наворожила у парку циганка,
і наше, гадали наївно, із платини не переламне кохання.
Ковтаю усю гіркоту, що на дні філіжанки міцної «Лавацци»,
Й пророщений біль у заблудлих словах, довжиною до контурів неба.
Скажи про одне: як далі іти? Як жити навчитись без думки про тебе?
І відпусти поглинати самотність у зведених болем простінках палацу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2018
автор: Інна Руснак