Притихли й затихли людськії оселі
Надворі струною бринить п’яно: ша
Схопився вітрище з рясної постелі
й спинився вже у стіжках.
Роса розкриває вуста прохолодні,
Роняє на землю елегію ночі.
Скричалась сова серед терня на глоді--
й тепер лише плаче.
Блукають вогні, як вночі потерчата,
І манять в солодкі тенета спокою.
Здається марою в селі кожна хата
під шаллю тонкою.
Тремтять через жаль томні трави осінні,
Завмерли дерев почорнілі хоругви.
Бентежний метель метушився у сінях
й сховався між шпуги.
А ранок ущент оту вицвітить темінь,
Крайнебо запахне знов м’ятно-рожево.
Як тільки проснеться вгорі перший пломінь,
впаде сургучево…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809201
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.10.2018
автор: Valentyna_S