Верба з вітром розмовляє,
Нахилилась в воду.
Вітер пестить їй косиці,
Дивиться на вроду.
-Скажи мені, моя мила,
Чому зажурилась?
Може, зимна водиченька,
А може, втомилась?
-Вночі осінь на коні
Розсипає роси,
І плахтиною мені
Покриває коси.
Я не хочу, мій коханий,
Під плахтою спати.
Хочу в воду дивитися
І весну чекати.
Верба нижче нахилилась,
Зазирнула в воду.
Ще раз пильно подивилась,
Не впізнала вроду.
Куди ділась тая врода,
Золоті косиці?
Чому вроду, як ту воду,
Не набрать з криниці?
Вітер пестить стан гнучкий
І шепоче: - М и л а...
Відпочинеш до весни -
Буде врода й сила.
Примітка: плахта - картата декоративна
тканина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2018
автор: Галина Лябук