Вона ходила по хмарах босими ногами,
Перекидаючи сонце з долоні в долоню,
А ночами, коли місяць пробігав стежками,
Цілувала крізь простір його губи і скроні …
Вона літала крізь хмари, взявши у птаха крила,
І покривалом - небом світи нижні вкрила.
Серед сотень нещадних нещирих планет
Лиш у неї написаний сонцем сюжет …
І коли раптом в далеч нестримно летіла,
Засипала все снігом і льодом обтяжені крила,
Не сховатись у просторі цьому порожніх небес,
Пропадало усе - зліт поетів і ніжність світів поетес ...
І чому такі жовто-багряні і іноді сірі твої небеса?
Розчинитись в них можна, тільки злетівши у небо.
Так, це мрія, не докір, в неспокої цьому краса.
Він вдихав її в себе … Здавалось: так треба …
І врізався у неї, ламаючи тіло,
А бувало, ставав весь блискучим і білим,
Потім знову зринав у її небеса,
І тепер найрідніша, а була чужа …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809092
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2018
автор: Дружня рука