[youtube]https://youtu.be/LvYp53sCCBU[/youtube]
Клене мій безлистий, клене зледенілий!
Чом стоїш, зігнувшись, в хуртовині білій?
Може, щось побачив? Може, щось вчуваєш?
Ніби так здається - за селом гуляєш.
Мовби п'яний сторож, ставши на дорогу,
у замет шубовснув, приморозив ногу.
Ох, чогось і сам я встояти не в силі,
не дійду додому: з друзями попили.
Там вербу зустрів я, там сосну замітив,
і співав їм пісню в заметіль про літо.
Сам собі здавався я таким же ж кленом,
тільки не безлистим, а цілком зеленим.
І, згубивши скромність, одурівши в тріску,
мов чужу дружину, обіймав берізку.
Оригінал
Клён ты мой опавший, клён заледенелый!
Что стоишь склонившись под метелью белой?
Или что увидел? Или что услышал?
Словно за деревню погулять ты вышел.
И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,
Утонул в сугробе, приморозил ногу.
Ах, и сам я нынче чтой-то стал не стойкий,
Не дойду до дома с дружеской попойки.
Там вон встретил вербу, там сосну приметил,
Распевал им песни под метель о лете.
Сам себе казался я таким же клёном,
Только не опавшим, а вовсю зелёным.
И утратив скромность, одуревши в доску,
Как жену чужую, обнимал берёзку.
С. Єсенін
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809068
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 06.10.2018
автор: Фея Світла