Стука костуром ранок у сонне вікно,
Пробивається крізь фіранку.
Раннє сонечко, котре проснулось давно,
Простелило стежину ранку.
Роздягає дерева в саду листопад,
Килимами ляга під ноги,
То осіння пора по землі вже ступа
У розкішній своїй обнові.
Назбиравши у пелену в лісі грибів,
Заблукала у сиві роси.
Ранок зорі зібрав і збудив голубів.
Молодіють на шибці сльози.
Тишу раптом струснуло вороняче «кар»
І упало під ноги листом.
На калиновий кущик осіння рука
Гірко-кисле вдяга намисто.
2.04.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809014
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.10.2018
автор: Ганна Верес