Сергій більше її не любив. Свою тендітну дружиноньку Юльку, за якою упадав кілька років, сприймав тепер, мов тягар, який не дає спокійно жити і робити, що хочеться. Його відверто дратували Юльчині сльози і деколи коштувало великих зусиль не підняти на дружину руку.
"Мізерне створіння, - бувало, думав собі, - уявила себе бозна ким! Краще б дивилася за дітьми і не лізла до очей!"
У Сергія і Юлії Вівчаренків і справді підростало двоє гарних діток - синочок Артем, який збирався цього року переступити клас середньої школи, та рожевощока, з великими синіми очима Настя - батьківська улюблениця. Саме вона й не давала татові наважитися зробити крок, який би остаточно зруйнував сім'ю.
Хоча той вже не раз стояв за мить від фатального рішення і, здавалось, готовий був дослухатись до слушних порад Мартусі і перестати розриватися між обов' язком і коханням.
Ох ця Мартуся... Тільки від однієї згадки про коханку по всьому тілу Сергія пускалися в танець великі лісові мурахи. Перед очима поставав образ коханого тіла, до шаленства звабливі вигини, круглі перса, пухкі вуста... Ммммм... Скільки чоловіків крутилося біля Мартуськи, скільки залицяльників оберемками носили їй квіти і подарунки! Та вона вибрала його - Сергія Івановича, - без п'яти хвилин першого заступника директора одного з найуспішніших підприємств міста. Проте, останній обставині чоловік не надавав жодного значення, вибавлюючи себелюбну впевненість, що Мартуся стала його з великого кохання, "з третього погляду" , як любила казати дівчина.
О, Сергій Іванович ніколи не забуде того божественного дня першої зустрічі з Мартусею - стрункою, пишногрудою чорнявкою, яка з відразу полонила його серце. Весь вечір не спускав з дівчини очей, та підійти не наважувався. Біля неї вилося щонайменше десять кавалерів, намагаючись то запросити до танцю, то запропонувати бокал шампанського чи закуску.
- Мішелю, - звернувся до колеги, - хто та чорнявка, біля якої нині хлопів, як під пивним магазином? (За зневажливим тоном прагнув приховати своє хвилювання).
-Не знаєш? - щиро здивувася той, - це нова секретутка Тамохи (так між собою жартома кликали шефиню).
-А де Інга? - розгубився Сергій, бо й справді не знав про кадрові зміни.
-Ой, не сміши, братан, ніби не знаєш, які відносини останнім часом були між Тамохою та Інгою. Пес із котом і то живуть краще, - підморгнув Мішель, а потім тихо додав - Та й давно пора було Інзі на іншу роботу. Знаєш, жмутками зморшок клієнтів не привабиш. А от з Мартою тепер у нас відбою не буде від замовників.
Чолов'яга п'яненько гиготнув і попрямував у бік перспективної співробітниці. А Сергій залишився стояти біля барної стійки, спостерігаючи, як черговий кавалер повів до танцю Мартусю (чомусь саме так одразу став про себе кликати нову колегу).
***
- Сергійчику, коханий, то коли ми їдемо до Львова? Мама вже всі вуха мені проїла, коли ти приїдеш. Я вже й не знаю як їй на очі показуватись - муркотіла біля Сергієвого вуха Марта.
В кімнаті ще п'янко пахло їхнім гріхом, полудневе сонце боязко прозирало через штори, одразу ж примружуючи очі і сахаючись геть. Чи то заздрило Сергієві, чи то співчувало чиємусь серцю, котрому суджено було розбитися на дрібні друзки після з' яви гіркої правди. Та про це думало тільки сонце, бо в головах розпашілих коханців крутилися геть інші думки.
- Мартусечко, обов' язково поїдемо. Давай наступного місяця. Настечка тільки готується іти до садочка. Артем защораз ображається, коли на вихідних не можу бути із ним - винувато тулився до Мартиної ніжної шийки чоловік.
Та жінці явно не до смаку був ані тон, ані зміст сказаного, тож вона різко його відштовхнула, вибралася з-під ковдри і спритно зістрибнула на підлогу. Пройшла кілька кроків, зупинилася посеред кімнати і випалила:
- Як же ти мене дістав! Маєш за щастя, що люблю тебе, а то б терпіла оці вічні відмазки!
А потім, хвилю помовчавши, повернулась до Сергія, що ні намить не зводив з неї закоханих очей, потягнулась уверх, бавлячись сонячним променем, що акурат таки пробрався крізь щілину між шторами, і, мабуть, сам захмелів від доторку до ніжної шкіри жінки. Відтак граційно кількома кроками опинилася знову біля Сергія, взяла його руки, поклала собі на плечі і, дивлячись прямо у вічі, запитала:
- То коли я познайомлюсь з Настею і Артемом? Ти обіцяв...
(Даоі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809003
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2018
автор: Леся Геник