- Поговори зі мною, Україно!
Скажи мені, чого Тобі болить?
Чим хвора Ти, скажи, моя Ти мила,
І душу Твою нині що ятрить?
Де ділася Твоя краса і врода,
Чом не співає вже Твоя душа?
Скажи, чому на Тобі хустка чорна,
Чом на очах Твоїх бринить сльоза?
- У всьому цьому діти мої винні,
Хоча, не всі, а деякі із них...
Бо їх жага багатства засліпила,
Зреклись мене, а це - великий гріх!
А я ж їх пестила, я їх любила...
Давала все, поїла молоком.
А зараз вони наче подуріли,
Усю вже допивають мою кров...
А хустка чорна, бо біда спіткала,
Щодня оплакую своїх синів.
Уже не думала я й не гадала,
Що знов війна проклята прийде в дім.
Отак живу… Напевно доживаю…
Я вік свій довгий на оцій землі...
І от тому уже я не співаю
Свої веселі, запальні пісні...
- Прошу, Ти не журися, Люба моя!
Все буде добре - вірую я в це!
Іще всміхнеться Тобі світла доля,
Не раз Твій сад вишневий розцвіте…
Анатолій Розумний,
15 вересня, 2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808718
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 03.10.2018
автор: Анатолій Розумний