І ми ж були молоденькі,
чорнобриві і гарненькі,
все робити ми уміли,
була радість,міць і сила...
Працювали і кохали,
людей праці поважали,
і на радість не скупились,
ще й з людьми нею ділились...
Хоч роки швидко збігали,
та ми сили не втрачали,
сім"ї гарні в нас були,
хоч і в клопотах жили...
І сумне ми теж долали,
й ще сильнішими ставали,
жили в щасті і любові,
в мирі, дружбі й при здоров"ї...
І хоч швидко все минало,
ми на те і не зважали,
все зробить завжди спішили,
вистачало на все сили...
З часом сили все ж зникали,
трохи вже ми прислухались,
відновитись намагались,
хоч й не завжди це вдавалось...
Працювали,як уміли,
помічали,що марніли,
і минали знов роки,
не здавались ми таки...
Вже на пенсії ми, дома,
шкандибаєм бува знову,
щось саджаєм, доглядаєм,
урожай якийсь збираєм...
Чи важке, а чи легке,-
життя в кожного одне,
то ж шануймо його, люди,
нехай радість ллється всюди...
Хто сказав, що ми старі?
В нас ще душі молоді.
Часу плин не змиє вроди,
ні за якої погоди...
Негаразди всі долаєм,
слабшим себе помагаєм,
і вірші пишем,й пісні,
й війні кажем гнівне: "НІ!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808618
Рубрика: Присвячення
дата надходження 02.10.2018
автор: геометрія