Два світи паралельні, однієї країни...
І розрізані навпіл, мрії, землі, життя,
Кров і сльози засохли, на лиці України
І в тумані, допоки, ще її майбуття.
Зацвіте десь у квітні, вишня ніжна в садочку,
Десь під листям померлим, стебло ніжне зросте,
Зірве мати шість квіток, молодому синочку
І на свіжу могилу, їх вона віднесе.
Повз високі вітрини, що рясніють над нами,
Її чорна хустина у скорботі пройде,
Повз шикарні машини, дорогі лімузини,
З білим скромним букетом, мати сива іде.
Десь лунають пісні знов, хтось кричить на футболі,
Мчить кортеж по проспекту десь весілля гуде...
Лише чорна хустина, крок за кроком, поволі,
Невагомий букетик, через місто несе...
Навкруги тиша мертва, на могилі є квіти,
Хтось приходив до сина і зронив тут сльозу,
Поряд свіжі могили, поруч теж чиїсь діти,
Вони теж не побачать, в новім році весну.
Впаде матір старенька, до хреста, на коліна,
Поцілує світлину і поправить вінок...
Не жевріє надія, вічним сном спить дитина,
А душа долетіла, мабуть вже, до зірок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808492
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2018
автор: Ярослав Ланьо