Знову плаче осінь за вікном.
З сумом в мою шибку заглядає.
Огортає тугою, мов сном,
Мокрим листом на душу лягає.
Щось мені крізь сльози промовля,
Я не чую, але ж розумію.
В неї наче із під ніг тіка земля,
Тільки ж чим я їй допомогти зумію.?
Як розрадить, тугу відвести?
Як повірить їй, щоб сонечка діждатись?
Вже позаду спалено мости.
Треба лиш на краще сподіватись.
29.09.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808234
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.09.2018
автор: Валентина Рубан