Поговори зі мною, мамо, як колись...
Ми не ведем сердечної розмови
Вже так давно... Усе жбурляєм слово
Важке, безкриле, що не може знятись ввись.
Поговори зі мною, мамо, як колись...
Щоб не стискав від слів тих біль за горло,
Сховай, хоча б на мить, свою погорду.
Я виросла уже давно... Змирись!
Поговори зі мною ніжно, як колись...
Давно, в дитинстві... Не прошусь уже на руки,
Та без тепла батьківського - то муки...
Скажи, хоч слово, щоб летіли ввись!
Мов кошеня мале я трусь до ніг,
Та старість- злодійка вдягла на тебе пута,
Душа твоя мов в кайдани закута
А я благославляю твій поріг...
Валентина Дацко - Урода
26/09/2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2018
автор: Гонорова пані