Тільки смерть допоможе мені
Подолати цей біль та страждання,
Що палають в душі як в огні
Мого власного світу бажання.
Ті страхи, що жевріли в мені,
Вмить всі зникнуть… І спокій настане…
Стане тихо… Неначе вві сні
Серед зали великої стану.
Там зустріну всіх тих, хто любив
Зранку сонце яскраве стрічати,
Любив жити… Й таланту свого не пропив.
Їх, мабуть, тепер не згадати…
Що ж виходить? Що я просто зникну?
Так безслідно покину цей світ,
До якого я, мабуть, не звикнуть,
Доки тут не залишу свій слід?
Буду там я сидіти на троні
І дивитись на світ, на людей
Буду бачити як на долоні
Незлічимую кількість очей.
Серед них я і рідні побачу,
Ті, які бачив колись кожен день.
Я не втримаюсь… Гірко заплачу…
Пригадаю рядки материнських пісень.
Ні, не можу покинути світ цей,
Хоч мій біль - то для інших дрібниця.
І чи звикне душа до цих дивних речей?
Для душі моє тіло - в'язниця.
08.05.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807891
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.09.2018
автор: grotath