Ми зустрінемось з Тобою в небесах,
Щоб пробачення там вимолив я в Тебе…
Від сьогодні, сподіваючись, і в снах,
Щиро прощення проситиму для себе.
За незірвані букети всіх троянд,
Що не встиг до Твоїх ніженьок встелити,
За невирощений для кохання сад,
Мав Тебе в якому на руках носити!
За всі мрії світлі, що я не здійснив,
За нещирі мої, грішні поцілунки…
І за те, що в зимній вечір не хотів,
Ніжно дмухати теплом на змерзлі руки.
Що без усмішки сиділа у журбі,
За всі сльози чисті...За сльозинку кожну,
Ранком зронену на килим в самоті,
За сумну годину, за хвилинку Божу!
Що від сонця, в спеку, тіло не вкривав
Попрошу знов, слізно вибачення в долі…
Ти пробач мені, кохана, я не знав,
Що слова любові я тримав в неволі.
Якщо зможеш…Схочеш… Вибачай за все.
Ти пробач мені, криваві рани в серці…
Бог простить гріхи, вік спокій принесе,
Смерть відкриє в інший світ закриті дверці…
Ми зустрінемось, колись, на небесах,
Щоб пробачення там вимолив я в Тебе,
У молитві…Чи в римованих словах…
На колінах…Чи притиснувши до себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2018
автор: Ярослав Ланьо