Любов ніхто не в змозі відібрати,
Бо то не ними створена вона!
Ніхто не в змозі, навіть рідна мати,
Ні злодій, ні чаклун, ні сатана.
Бо не вони ж її подарували:
Кохання — це творіння й дар небес,
Що має силу, владу й міць над нами,
Бо найпотужніша з усіх чудес.
Дарована не ними та не нами,
Тому і не підвладна нам самим.
Вона мандрує мріями та снами,
Легка й водночас з норовом лихим.
Любов ніхто не в змозі відшукати:
В таємнім сховищі душі їй дім.
Це захист їй і житло, та не ґрати,
Бо має волю й крила над усім.
Любов'ю неможливо керувати,
Лише вона керує всім довкруж.
Та навіть як їй втілення не мати,
Вона не вмре, бо живиться із душ.
Душа ж у свою чергу — саме з неба,
До зовнішніх джерел байдужа вщерть,
Їй вистачить заряду скільки треба,
По колах всіх пройти життя та смерть.
Та їй Любов, заслужену чеканням,
Дарує Всесвіт в вимірі своїм.
Він душу випробовує Коханням,
Бо це важка для неї праця. Втім
Її жадають дужче сподівання,
Хоча нема із неї вороття.
Бо як живе душа — живе й Кохання.
А це навпрочуд довше за життя!
©~GV~29/25.9.18/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2018
автор: Gnat Valjorny