Ген місяць запалив сигару,
На троні всівся між планет,
Підсипав зорям з димом жару
Із перечитаних газет.
Переливалася корона
Царя нічного. «От дива!» —
Закаркала в кущах ворона,
У неї — мудра голова.
От так сидів би і до ранку
Панок сріблястий між світил,
Мрійливо зиркав крізь фіранку
Імли, що вкрила небосхил.
Та раптом хмаронька пухнаста
Схилила на́ бік осяйну,
Мов перебіжчиця смугаста,
Помчала в безвість неземну.
Так покотилася корона
У тиху заводь між боліт.
Поблідла срібного персона,
Забрала нічку у політ.
24/09/18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2018
автор: Lana P.