Шорстка татусина рука
Не гладила мою голівку.
Яка то доленька гірка...
Гарячі сльози на долівку.
Не знати тата у сім’ї,
Його тепла, хоча би зрідка.
Як було завидно мені,
Що є татусьо у сусідки.
Бувало снився він мені
Не знаний з пелюшок – лашинок.
І очі мамині сумні,
І сльози, наче горошини.
Стезя нелегка сироти –
Війни кровоточива рана.
У нашім класі з тридцяти
У трьох були і тато й мама.
І не вкладалось в голові,
Що може бути хтось, крім мами.
А з ним щасливі, світлі дні,
Надії і здійсненні плани.
Не уявлялось, як встає,
Щось там майструє, чи читає..
Усьому в домі лад дає.
Дітей до діла долучає.
Дитинства, юності роки –
Вервечка клопотів, турботи:
Матусі як допомогти
Переробити всі роботи.
Як шанували ми її
Матусю строгу і привітну,
Що, наче Прометей, з пітьми
Жертовно нас вела до світла.
Їй так хотілось теплоти,
Кохання для душі і серця,
Міцної, ніжної руки,
Плеча надійного, щоб спертись.
І нині через стільки літ
Усе я чітко пам’ятаю.
Дружину, що ввійшла в мій світ,
Як мамин слід, одну кохаю.
2018
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807739
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 25.09.2018
автор: Юрій Прозрівший