Школа моя і у ній я,
і нас не розлучити...
Було у ній і світло, й тьма,
та світла усе ж більше...
Є в мене дім, була сім"я,
і сад родючий, й діти...
Сім"єю й школою жила,
вони мені як квіти...
Тепер вже школа в моїх снах,
можливо так і треба...
Спогад освітлює мій шлях,
як сонце і як небо...
А час спішить,кудись іде,
як води в синіх ріках...
Всьому кінець колись прийде,
відходить все навіки...
Час принесе усе нове,
нові будуть прикмети...
І покоління молоде,
в космос пошле ракети...
Відомо всім з давніх-давен,-
були і будуть школи...
І буде краще ніж тепер,
оновляться основи...
Нове усе тоді прийде,
лиш на найвищім рівні...
Навчання в радість всім буде,
бо ж діти того гідні...
І вчителі будуть дітей
по-новому навчати,
і кожна школа розцвіте,
як бажана,й багата...
Хоч невідомо всім й мені,
коли той час настане,
казали в цей навчальний рік,
на жаль цього не сталось...
Невдалий був цьогоріч старт,
робилось все невміло...
Не вистачає книг і парт,
прогнози знов сумнівні...
Може судить про це й не нам,
та всім вже зрозуміло,-
в кожній реформі та-ра-рам,
вагоме пролетіло...
Чи розуму не вистача,
а чи постійна бідність,
чи то "сирого калача",
підсунули так підло...
Все ж перспективи шкільні є,
це теж всім зрозуміло...
Колись же "НУШ" візьме своє,
аби лише не пізно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807713
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.09.2018
автор: геометрія