Тиша, як тінь
Тільки, тут світло і темрява ні при чому
Вона на пів - кроку позаду, не губить слід
Супроводжує уперто й завзято.
Й, марно, пускатись галопом від неї, як кінь
Рано чи пізно спрага здавить горло,
Ноги скує втома, голод спазмами візьме живіт
І окутає тіло густий безсилля морок.
Питання.. а чому ж від себе біг?
Немов, обпаливши п'ятки на сухому гіллі витанцьовував
Хаотично розплескував в сторони свій вміст
І поміняв вісь на запаморочливий вигін колеса.
Адже, тиша - це не нудний, надокучливий гість,
Що нагло пхає в сокровенне пальці
Тиша це і є ти, твій заповітний дім,
Що було, є і буде завжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807686
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2018
автор: Сильчук Назар