Без свічада наклавши рум’яна на щоки,
Начепивши коралі з ягід горобини,
З оберемком жоржин нас застала знаскоку
Й пишнотою своєю ураз полонила.
Крок статечний, легкий--не розсипати б листя
І не втратити б чар лебединої пісні.
Залицяючись, вітер над нею пронісся —
Обережно з красою журною, навісний.
Збагровіли осики, рум’яніють клени,
Начепила моністи красуня береза…
Зберегли всій дрес-код лиш ялини зелені,
А помалу… підточує паморозь леза.
І додолу впаде ця краса, як рабиня,--
І притопчуть ногами, і придавлять морози…
Хоч вона прожила лиш свою середину,
Та задумливий погляд затаює сльози…
Без свічада наклала рум’яна на щоки,
Начепила коралі з ягід горобини…
Вона просить небес, ще би хвилю, ще б трохи…
Хай лунає довкруж її спів лебединий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807509
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.09.2018
автор: Valentyna_S