Збагнула я давно,
що в дні осінні,
долать легше путі,-
у малослів"ї...
Cпогад у душу вріс,
як небо синє,
і радість буде скрізь,
як спогад милий...
Куди б я не пішла,
а він зі мною,
любов і доброта,-
думки в спокої...
Щоб не робила я,
він помагає,
моя уся сім"я,
про це все знає...
Схиляється засвіт
у розумінні,
осінній диво квіт,-
в теплі постійнім...
І затишок, і щем
у кожній дії,
в негоду і з дощем,
живу в надії...
Скупі мої слова
розбавлю медом,
хоч сива голова,
мрії куплетом...
Живу у суєті,
печаль долаю,
у спогадах святих
любов палає...
Бували у путі
колючі терни,
здолала я усі
і навіть скверни...
Збагнути треба всім,-
щастя в любові...
А злагода в сім"ї,
як всі здорові...
Кожен із нас за всіх
відповідає,
важкі здолать путі
допомагає...
Допоки ми живем,
як справжні люди...
І навіть,як помрем,-
любити будем...
І житиме в мені,
його погляд,
в усі роки і дні,-
про нього спогад...
Збагнула я давно,
що в дні осінні,
ці спогади мої,-
мені потрібні...
Допомагають жить,
долать незгоди...
Життя й себе любить,-
в любу погоду...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807491
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.09.2018
автор: геометрія