Хіба пройдеш крізь цю міцну стіну,
Що тільки називається стіною?
Насправді створена людською головою.
Тут освятили небезпечну простоту ….
На тих частотах більше не літають.
І тут не мріється про осінь чи весну.
Монети об монети тут вдаряють,
Наповнює нещирість мережу …
А хтось проб’є і звідти зазирає,
Сумніви в нього, чи доречний інший бік?!
Там незнайоме щось вмирає й оживає,
А тут все просто. Жодних протиріч.
Буває вилізе, походить, позітхає.
Як тут все добре повість розповість.
А потім шусть і вже назад бігом вертає,
Бо долар там по сто, а тут по шість.
Як залетить якась сліпа комаха
Крізь той прорубаний й забутий лаз.
То мучиться роками бідолаха
У світі без надуманих прикрас …
А хтось заліз наверх на ту стіну,
Спостерігає, сміючись в обидва боки.
Навіщо додаткової мороки,
Спускатись і вступати у «чужу» війну …
Все менше місця наверху. На тій стіні. Не всидиш.
Штовхаються малеча і пані́. Звучить англійська, українська, навіть ідиш.
Скидають раптом вниз і ти летиш. У який бік? Не бачиш.
В потрібний скинули чи ні? Дурний, буває, плачеш.
Від того, що ніяк не долетиш.
Сидів би на стіні. Але ж уже незрячий.
Тому і скинули униз. Щось там побачиш.
Коли донизу вже тверезий долетиш …
Чи засмієшся7 Чи гірко заплачеш?
А може тільки спиш …
Байдуже все і в цьому вся стіна.
Байдужість не співає й не літає.
Такій вже не потрібні небеса.
Десь на стіні живе. І під стіною десь вмирає ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807435
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.09.2018
автор: Дружня рука