Ніч крає сон, вповзає вітром в двері,
І крає спогадів вервечку на шматки.
Наздоганяю і складаю цю мозаїку химерну,
І знову давлять скроні дум витки.
Чи чай міцний, чи втомлена до краю,
Та гіркотою переповнена, жалем,
І скачуть упереджено-зухвало
Мої думки розгнузданим конем.
Нащо їси мене, моє сумління?
Чіпляєш зморшки, мов залежаний ярлик
Моїх страждань і жити неуміння,
І суєту, і серця недоречний крик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807377
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.09.2018
автор: Лариса Чорноус