[youtube]https://youtu.be/C3cEbsb9a9c[/youtube]
Дід довго розглядав обличчя внука:
волосся завиток, кирпатий ніс;
в шорстких долонях грів маленькі руки,
шептав молитву, щоб здоровим ріс...
Тепер він, дід, тримати має міцно
в своїх руках оце мале дитя,
бо хто ж іще? Покинув син навічно
дитину, рідних і земне буття.
Ні, не війна, якась страшна особа
забрала сина - молоде життя.
Була невиліковною хвороба,
жорстока, ненаситна, наче тля.
Молилося за сина море люду,
просили ліку в Боженьки батьки...
Була та допомога звідусюди,
не чули лиш на небі... І зірки
до себе ще одну зорю забрали,
і світить зіронька там довший час...
Невтішні й досі батько, син та мати,
осяяв небо їм й завчасно згас.
Чи не війна із людством тут триває
проз всі віки і безліч довгих літ?
Життя людське без бою забирає
ота, в чиїх руках весь білий світ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807347
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 21.09.2018
автор: Фея Світла