До себе жаль – змія, що їсть хвоста.
Дозволь його, і все, і ти покійник.
В процес цей тягнеш всіх, навіть кота.
Везе до пекла механізм цей дивний.
І добре, якщо поряд буде той,
Хто не утре сльозу, покриє матом,
Бо чуйність не найкращий тут герой,
А лиш чуттів патологоанатом.
- Встань і іди,- сказав колись Ісус.
Повторюю собі це час від часу
І хочу, і чекаю, і боюсь
Того, хто втре сльозу й життя розквасить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807120
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.09.2018
автор: Пісаренчиха