***

Коли  отямившись,  відчуваєш,  як  груди  здавлює  товща  води.  Коли  розумієш,  що  ти  майже  на  дні.  Коли  роки  пройшли,  як  марення  в  безодні.  І  мозок  виключився,  щоб  тебе  вберегти,  коли  ти  падала  в  прірву.  Щоб  все  в  житті  змінити...  І  кисню  бракує,  і  темно,  і  страшно.  Та  є  дно,  від  якого  можна  відштовхнутись...  І  знання,  як  дихати  водою.  Памятаєш?  Тобі  було,  здається,  15.  І  ти,  заблукавши  в  товщі  океану,  не  знаючи  куди  рухатись,  вдихнула  воду...  І  вижила.
Пливи,  відштовхуйся  від  дна,  живи  на  повні  груди.  І  пам‘ятай  -  ти  ще  вмієш  літати  😉

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807036
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2018
автор: Олеся Глібка