Минули літні дні спекотні,
Запахло осінню, дощем...
З‘явилася в душі самотність,
І розростається плющем.
Що є життя? - Лиха дорога,
Підступні повороти, кручі,..
обриви, ясна річ.
Твій світ крихкий, й розбитись - неминуче,
Бо, навіть листя си́віє у жовте кожну ніч.
І плаче небо, сумом труїть воду,
Збирає повінь, й вмить зійде з гори.
Зачепить всіх, і знов поверне в моду
Самотність. Ось тобі - бери.
Й дарма тікати, це тепер усюди.
Багряним килимом впаде життя з дерев.
Осінній вітер вже заліз у груди,
Й пектиме там до літа. Без перерв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806975
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.09.2018
автор: T.I.